UA EN
Франко на щодень
Помилки справжніх талантів більш повчальні для учнів, ніж здобуті ними непохитні істини.
Письменник був прихильником «тихого полювання» на гриби, на яких прекрасно розумівся. Розрізняв їстівні, умовно їстівні та отруйні, знав навіть їх латинські назви. Любив він гриби не тільки збирати, а й їсти, особливо присмажені на пательні «правдиві» (білі) гриби.
Знав 19 мов.
Лінія часу
життя і творчість
знакові події епохи

Умовні позначки:

27.08.1856 – Точна дата

1883 – Орієнтовна, умовна дата

Франко від «А» до «Я»
АВТОР, А-БА-БА-ҐА-ЛА-МА-ҐА, АВСТРО-УГОРЩИНА
АВТОР

Au©tor (з латинського творець) – особа, результатом творчої праці якої є тексти, винаходи, проекти, мистецькі явища та ін.

Франко – автор близько 6 000 творів. Серед них 10 поетичних збірок, 1 збірка поем (усього їх 50), 10 творів великої прози і близько 100 – малої, понад 3000 публіцистичних статей та наукових праць з різних галузей знань і суспільного життя.

Франко переклав українською близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

А-БА-БА-ҐА-ЛА-МА-ҐА – фраза зі знаменитого Франкового оповідання «Грицева шкільна наука», що означає «дурниця», «нісенітниця», «абракадабра». А тепер ця фраза стала назвою відомого українського видавництва.

АВСТРО-УГОРЩИНА – держава в Центральній Європі під владою династії Габсбурґів. До її складу входили й українські землі, зокрема Галичина, Буковина та Закарпаття. Тут мешкало 20 відсотків усіх українців, решта 80 – під владою Російської імперії. Громадянином «двоєдиної імперії Габсбурґів», або «Дунайської монархії», був Франко.




Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
БІБЛІОФІЛІЯ
БІБЛІОФІЛІЯ – не просто любов, а пристрасть до книг. Франко був великим бібліофілом: бібліотеку почав збирати ще в Дрогобицькій гімназії, заробляючи на нові книжки тим, що писав творчі роботи для однокласників. Так назбирав аж півтисячі томів. Згодом Франкова особиста бібліотека налічувала близько 12 тисяч книг найрізноманітніших тем, жанрів та епох.

Франко працював у публічних бібліотеках (Львів, Одеса), монастирських (Крехів, Унів), університетських (Львів, Відень, Чернівці), приватних (у Федоровичів на тернопільському Поділлі). Навіть на власне весілля заледве не запізнився, бо зачитався якоюсь рідкісною книжкою… Думали, що втік з-під вінця :)

Ще за життя письменника вийшла ціла бібліотека його творів – 220 окремих видань!


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ВІДЕНЬ (Wien), ВИШИВАНКА
ВІДЕНЬ (Wien) – столиця Австро-Угорської імперії, одне з найбільших міст Європи на межі ХІХ–ХХ століть, центр світової культури, науки та освіти. У Віденському університеті Франко здобув науковий ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію «Варлаам і Йоасаф – старохристиянський духовний роман і його літературна історія» під керівництвом відомого хорватського вченого-славіста Ватрослава Яґича.

ВИШИВАНКА – традиційна українська вишивана сорочка. Це не просто елемент національного вбрання, а один із символів України (поруч із гімном, гербом і прапором). За спогадами сучасників, Франко завжди носив вишиванки – і в будні, і в свята, мав їх цілу колекцію, понад усе вподобав бойківські взори. Саме він першим поєднав вишиту сорочку з класичним європейським костюмом, започаткувавши нову моду. Коли читав відкриту лекцію на право викладання у Львівському університеті, виклично одягнув вишиванку під фрак.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ГАЛИЧИНА, ГІМН
ГАЛИЧИНА (пол. Galicja, нім. Galizien) — історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір у басейні річок Дністра, Західного Бугу і Сяну. Це споконвічні терени Львівської, Івано-Франківської та частини Тернопільської областей і кількох суміжних польських воєводств. У Франкові часи Галичина була частиною коронного краю Австро-Угорської імперії – Королівства Галичини та Володимирії (Волині).

Франка за життя називали великим галичанином, найбільшим поетом Галицької України.

ГІМН (з давньогрецького – похвальна пісня) – урочистий музично-поетичний твір, що виражає почуття певної спільноти.

Франкові створив два гімни, які, поруч з державним гімном України («Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»), і досі висловлюють ідентичність та солідарність української нації: «Гімн» («Вічний революціонер...») та «Національний гімн» («Не пора…»).


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ДІТИ, ДРОГОБИЧ, ДОКТОР УНІВЕРСАЛЬНИЙ
ДІТИ

У подружжя Івана та Ольги Франків було четверо дітей: троє синів (Андрій, Тарас і Петро) і єдина донечка Анна. Усі вони були дуже талановиті.

АНДРІЙ (1887–1913) навчався в польській народній школі Марії Магдалини, у Львівській академічній гімназії та студіював класичну філологію у Львівському університеті. Після першого року університетських студій виконував обов’язки Франкового секретаря. Перейнявши наукові зацікавлення батька, був першим помічникому у праці, коли тому паралізувало руки. Супроводжував Франка у поїздках, хоча сам був кволий і немічний (хворів на епілепсію). Помер раптово, уві сні, перед Великоднем.

ТАРАС (1889–1971) з раннього віку виявляв особливі лінгвістичні здібності та відмінно навчався в тих же закладах, що й Андрій, а з 1909 року як обдарований студент отримав змогу студіювати ще й у Віденському університеті. Цікавився античністю, написав «Нарис історії римської літератури» (перший українською мовою). Був одним із фундаторів спортивного руху в Галичині. Воював у складі Української Галицької армії. Працював як педагог і науковець у Харкові та Києві. З 1950 року мешкав у Києві, завідував бібліотекою Івана Франка в Інституті літератури ім. Т. Шевченка.

ПЕТРО (1890–1941) з дитинства цікавився природничими науками, після академічної гімназії студіював хімію у Львівській політехніці. Був визначним спортовцем та організатором спортивного руху, одним із засновників «Пласту» – української скаутської організації. Воював у Легіоні Українських Січових Стрільців. Піонер української військової авіації: очолював летунський відділ Української Галицької Армії. Автор понад 30-ти запатентованих винаходів з обробки та переробки молока, праць зі спортивної тематики, укладач підручника з військової топографії та хіміко-технологічного словника. Автор повістей, оповідань та спогадів про батька. У жовтні 1940 р. став першим директором літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові. 1941 року примусово евакуйований зі Львова…. Пропав безвісти. Ймовірно був знищений радянськими спецслужбами.

АННА (1892–1988) навчалася у приватній українській школі для дівчат ім. Т. Шевченка Руського педагогічного товариства, в Учительській семінарії, на курсах медсестер. Коли захворіли батьки, перейняла на себе всі хатні клопоти. Влітку 1914 року поїхала гостювати до тітки до Києва – і з того часу не змогла повернутися додому: війна поставила свої кордони. Померла в Канаді, в Торонто, в пансіоні для літніх людей імені Івана Франка. Залишила книгу споминів «Іван Франко і його родина» і низку нарисів, новел та оповідань.

ДРОГОБИЧ – місто на Львівщині, центр видобування та переробки солі, нафти та озокериту. Це місто Франкової юності, де минули роки його навчання у школі отців-василіян та гімназії імені Франца Йосифа I. Ім’я Франка сьогодні носить Дрогобицький університет.

Дрогобич – також мала батьківщина Юрія Дрогобича (Котермака), українського вченого-астронома та філософа епохи Відродження, ректора Болонського університету, та Бруно Шульца, польського письменника-модерніста і художника-графіка єврейського походження.

DOCTOR UNIVERSALIS (з латинського універсальний доктор) – почесний титул вченого всебічних зацікавлень і знань; у Середньовіччі так називали Альберта Великого. В українській історії це визначення з повним правом можна застосувати до Івана Франка. Недаремно ще за життя його називали “академією наук” та “університетом” в одній особі.

Франків універсальний ідеал людини – «цілий чоловік» – цілісна, всебічно й гармонійно розвинута особистість, з високими замислами і глибокими почуттями, соціально активна й чуйна до чужого болю.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЕНЦИКЛОПЕДИСТ, ЕКОНОМІСТ, ЕТНОГРАФІЧНІ ЕКСПЕДИЦІЇ
ЕНЦИКЛОПЕДИСТ (з давньогрецького енциклопедія – коло наук, цикл навчання і виховання) – особа, що володіє знаннями з різноманітних галузей науки та людської діяльності. Франко – справжній учений-енциклопедист, бо в коло його наукових зацікавлень входили проблеми історії та теорії літератури, літературної критики, бібліографії й бібліології, мовознавства й перекладознавства, фольклористики й етнології, мистецтвознавства й культурології, історії й політології, економіки й соціології, статистики й правознавства, педагогіки й психології, філософії й природознавства…

ЕКОНОМІСТ – ще одна грань Франка-вченого: він написав близько 200 праць з різних питань економіки. Його цікавили фінанси і банківська справа, демографія та статистики, аграрні та індустріальні відносини. Розуміючи важливість економічного чинника для розвитку суспільства, Франко застерігав від надмірної уваги до примітивних «жолудкових [тобто шлункових] ідей» і наголошував на пріоритеті ідеї національної

ЕТНОГРАФІЧНІ ЕКСПЕДИЦІЇ – наукові мандрівки різними куточками рідного краю з метою дослідження народних звичаїв і побуту. Зібрані матеріали систематизовували та оприлюднювали в «Етнографічному збірнику» – серійному виданні Наукового товариства імені Шевченка у Львові. В упорядкуванні Франка вийшло 9 книг цього збірника, серед них – «Галицько-руські народні приповідки» (у 3-х томах, 6 книгах).


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЖАРТИ, ЖУРНАЛІСТИКА, ЖІНКИ
ЖАРТИ – дотепи, витівки задля сміху; за Аристотелем – «відпочинок для душі».

Франко мав блискуче почуття гумору, полюбляв жартувати, умів дотепно відповісти. Одного разу навіть вийшов зі скрутної ситуації, розборонивши бійку і запропонувавши бешкетникам надиктувати лайки до нотатника.

Тарас Франко згадував: «В життю серед родини Тато також говорив залюбки жартом, сипав каламбури і сміявся безжурно». А син Петро оповідав, як батько давав дітям 10–20 сотиків [центів] зі словами: «На, пропий на яблука!»

* * *

Франка часто питали, коли він устигає так багато читати: «Ви ж так багато самі пишете!»

Він відповідав на повному серйозі: «А я не читаю книжок. Я їх нюхаю!»

* * *

Коли композитор Микола Лисенко зустрів автора «Вічного революціонера», то обійняв його зі словами: «Франко – це святий!» – «Н-но, хіба турецький!» – з тихим сміхом відповів йому письменник, натякаючи на свої вічні нестатки (турецький святий – голий, босий, бідний).

* * *

Якось сходознавець Агатангел Кримський умовляв Франка вивчати арабську мову:

«При Вашому великому інтересі до арабських казок і при Ваших філологічних здібностях Вам піде це не тяжко. У нас немає нікого, хто міг би перекласти з оригіналу «Тисячу й одну ніч»».

«Мій дорогий друже! – відповів Франко. – Я не можу дати собі ради з моїми власними ночами, а Ви хочете дати мені ще тисячу арабських».

* * *

Франкові, завжди гострому в оцінках, дорікнули, що своєю рецензією він убив молодий талант.

– Талант, який можна убити рецензією – не талант, – відказав письменник.

А на вірш одного поета з модерністичного угруповання «Молода Муза», де були рядки: «Люба, зорі з нас сміються, / Що по ночах не спимо...», відреагував так: «Не диво, що на таке зорі сміються. Кінь би сміявся!».

ЖУРНАЛІСТИКА – основний вид професійної діяльності Франка, яким він заробляв на життя. Сам перелік видань, в яких він виступав автором публікацій, редактором чи засновником, доволі поважний: «Друг», «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Товариш», «Зоря», «Правда», «Діло», «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос», «Kurjer Lwowski», «Житє і слово», «Літературно-науковий вістник». Друкувався у віденській газеті «Die Zeit», багатьох інших європейських часописах. Публіцистику письменник уважав «школою політичного думання».

ЖІНКИ відіграли визначну роль в житті і творчості Івана Франка. Вони були для нього не тільки музами-натхненницями, а й рівноправними товаришками у спільній літературній і науковій праці та політичній боротьбі. Франко обстоював ідею жіночої емансипації і діяльно підтримував жіночий рух у Галичині, був його промотором і популяризатором. Він, зокрема, присвятив жіночому питанню низку актуальних статей та виступив редактором першого жіночого альманаху «Перший вінок» (1887). Франка з повним правом можна назвати чоловіком-феміністом та борцем за права жінок.



Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЗАПИТАННЯ, «ЗАХАР БЕРКУТ», «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ»
ЗАПИТАННЯ – початок пізнання: форма думки й мовлення, яка передбачає пошуки відповіді.

Недарма кажуть, що допитливість – початок мудрості.

Франко був надзвичайно допитливий. Не дивно, що навіть заголовки його творів часто сформульовані у вигляді запитань: «Що таке соціалізм?», «Що значить солідарність?», «Що нас єднає, а що розділяє?», «Що таке громада і чим би вона повинна бути?», «Що таке поступ?» та ін.

«ЗАХАР БЕРКУТ» – історична повість Франка про боротьбу громади карпатського села Тухля, що в Сколівських Бескидах, проти татаро-монгольської навали. Написана на конкурс журналу «Зоря» та вперше опублікована в цьому-таки часописі 1883 року. Твір має підзаголовок: «Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці» і є своєрідною авторською візією ідеального суспільного устрою, заснованого на рівноправності, особистій свободі та взаємодопомозі усіх членів громади, що об’єднуються для відсічі ворогу. Головний герой, іменем якого названо твору, уособлює мудрість, мужність та відповідальність.

Твір неодноразово екранізовано.

«Батьки і браття!

Нинішня наша побіда — велике діло для нас.

Чим ми побідили?

Чи нашим оружжям тілько? Ні.

Чи нашою хитрістю тілько? Ні.

Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю.

Уважайте добре на се!

Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».


«ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ» – лірична драма Івана Франка, найвідоміша книга його інтимної поезії. Уперше видана у Львові 1896 року, ця драма нерозділеного кохання українського Вертера та дами його розбитого серця – фатальної жінки-вампа – увійшла до золотого фонду світової любовної лірики. А чимало з творів збірки стали популярними піснями.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ІВАН, ІМЕНИНИ
ІВАН (з давньоєврейської – Божа благодать) – так назвав сина-первістка Яків Франко на честь свого батька.

Утім, існував звичай називати дитину іншим, «домашнім» іменем, аби вберегти її від нечистої сили: Івана Франка в дитинстві кликали Мироном, а його молодшого брата Захара – Михайлом. Так був Франко «малим Мироном» приблизно до 5-літнього віку, до навчання у початковій школі. Згодом – це улюблений Франків псевдонім (прибране ім’я), відомий у різних варіантах: Мирон, Мирон***, Myron, Miron***, Myron***, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин та ін.

По тому матиме Франко цілу низку літературних «масок», за якими ховатиме свій правдивий «профіль»: Джеджалик, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, І. Ф., Ів. Фр., I. F., Iw. Fr., Ккк й ін. – усього близько сотні псевдонімів та криптонімів.

ІМЕНИНИ – день ангела, який святкують за церковним календарем.

У Галичині вітали з іменинами, а не з днем народження. У родині Франків кожному іменинникові випікали пиріг, на якому тонким тістом писали ім’я, і тільки на батьковому іменинному пирозі стояло слово ТАТО. Рецепт пирога зберегла Анна Франко-Ключко.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЇЖА
ЇЖА

Як згадували сучасники, Франко був невибагливий до їжі: серед улюблених страв – присмажені гриби з молодою картоплею. Снідав кавою з булкою, обідав овочевою юшкою чи бульйоном; любив мінеральні води і чай, в ті часи не дуже поширений у Галичині.

ФАМІЛЬНИЙ ІМЕНИННИЙ ПИРІГ

Потрібно на пиріг:

1 пакетик сухих дріжджів

1 ложка цукру

1/2 ложечки соли

1/2 горнятка молока

2 горнятка молока

2 ф[унти] муки [1 фунт = 0,45359237 кілограма. – Б. Т.]

2-4 яйця

1/2 горнятка топленого масла

Потрібно на начинку:

1 ф[унт] свинини

1 цибуля

1 ложка масла

2 твердо зварені яйця

1 сире яйце

Розчинити пакетик сухих дріжджів у пів склянці теплого молока, всипавши туди пів ложечки соли і ложечку цукру. Коли підійде в теплі, вилляти це в теплу миску, додати ще дві склянки молока і дві склянки муки, розмішати і накривши стирочкою, нехай сходить яку годину. Коли зійде, додати 2 до 4 яйця (коли пиріг солодкий, треба додати ще дві ложки цукру), решту муки і місити. Коли почне відставати від руки, додати пів горнятка топленого масла і знов вимісити. Поставити в тепле місце, нехай підростає з годину. Тісто повинно бути пухке, не густе, бо йнакше пиріг буде забитий. Коли тісто підросло, поділити його на три частини (третя трохи менша, на прикрасу). Помастити бляху. Розтачати одну частину і вмістити її зручно у блясі. На неї наложити начинку. Потім розтачати другу частину і прикрити нею начинку. Із третьої частини розтачати тонкі валочки, із яких виплести край пирога і виписати ім’я іменинника. Пиріг у блясі лишити ще на пів години, накривши його. Коли підросте, помастити розколоченим яйцем і поставити на 350˚ та пекти годину. По 3/4 год. можна підсунути на 400˚, щоб пиріг гарно зарум’янився.

М’ясна начинка: Можна приготувати день наперед. Січене м’ясо пересмажити на маслі з дрібно січеною цибулею, посолити, а хто любить, то й поперчити, часто мішаючи. Коли всмажиться, відставити. Посікти два твердо зварені яйця і вимішати з м’ясом. Нехай простигне. Перед накладанням на тісто вбити ще одне сире яйце і вимішати, щоб маса держалась купи.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
КАМЕНЯР, КИЇВ, КАРПАТИ, «КОЛИ ЩЕ ЗВІРІ ГОВОРИЛИ»
КАМЕНЯР – ремісник, фахівець з укладання каменю чи цегли; поетичний образ із вірша Франка «Каменярі», написаного влітку 1878 року під впливом споглядання каменярської праці на розі сучасних вулиць Соломії Крушельницької і Каменярів у Львові – там Сам автор засвідчує це як про зовнішній поштовх до поетичного узагальнення: «В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі». Перифраза «великий Каменяр» вкорінилася в українському літературознавстві на підставі образу людини, яка торує шлях і «лупає скалу».

КИЇВ – місто над Дніпром, столиця України-Руси від княжої давнини до сьогодення, одне з найбільших та найстаріших міст Центрально-Східної Європи.

У Києві, в каплиці при колегії Петра Ґалаґана, 4 травня 1886 року 30-літній Франко, «австрійський підданий, літератор …греко-уніатського віросповідання», вінчався з 22-літньою Ольгою Хоружинською, донькою титулярного радника.

КАРПАТИ – гори на сході Центральної Європи; вони простягаються на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Франко народився й зростав у передгір’ї; перші його враження про гірські місцини пов’язані з перебуванням у Лолині та інших селах Бойківщини, а потім на Гуцульщині – в селах і містечках над Чорним і Білим Черемошем.

Особливо поета приваблювала Криворівня – село на Гуцульщині, куди він приїздив з родиною майже щоліта. Завдяки Франкові Криворівню почали обирати на відпочинок знані письменники, митці, науковці, що дало підстави назвати село Гуцульськими Атенами.

«КОЛИ ЩЕ ЗВІРІ ГОВОРИЛИ» – збірка Івана Франка з 20 казок про тварин. Автор утілив ідею дружини Ольги написати історії на сюжети світової літератури, але адаптовані для дитячого сприймання. На думку Франка, дітям 6–12 років до вподоби казки про тварин, тому персонажі збірки мислять, розмовляють і живуть за людськими звичаями та мають прикмети людської поведінки.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЛІС, «ЛИС МИКИТА», ЛЬВІВ (LEMBERG), ЛІПІК і ЛОВРАН
ЛІС – природний ландшафт, порослий деревами та чагарниками. Для Франка ліс – улюблене місце відпочинку й джерело творчого натхнення. Його можна назвати поетом лісу.

Він із дитинства блукав лісовими стежками; в гімназійну пору в лісі ловив кажанів, хрущів, вужів та гадюк для зоологічної колекції професора Івана Верхратського; у юнацькі роки зустрічався зі своєю нареченою Ольгою Рошкевич в лісі під Лолином; до лісу ходив на прогулянки з друзям і дітьми. Персонажі Франкових казок – мешканці лісів. На дозвіллі Франко полюбляв ходити до лісу на «тихе» полювання на гриби: він добре на них розумівся, розрізняв їстівні, умовно їстівні та отруйні, ще з гімназійних часів знав їхні назви латиною.

«У ліс ходив Іван Якович босоніж, з кошелем в руці, рідко з ціпком», – згадував син Тарас.

«Грибів Франко завжди найбільше набирав, бо він завжди пильно дивився в землю», –згадував Іван Яцуляк, шкільний товариш письменника.

«ЛИС МИКИТА» – поема-казка Івана Франка про спритного й кмітливого Лиса, який з усіз несприятливих обставин виходить переможцем. Поема спершу вийшла друком 1890 року у львівському дитячому журналі «Дзвінок» і мала великий успіх, стала справжнім бестселером, навіть увійшла до шкільних читанок. Дорослий же читач відшукав у тексті тонку сатиру Франка на суспільний лад і мінливе правосуддя.

ЛЬВІВ (LEMBERG) – столиця Галичини та головне місто Західної України. У давнину – одне з найбільших міст Галицько-Волинського князівства, у Франкові часи – центр коронного краю Австро-Угорської імперії – Королівства Галичини та Володимирії (Волині).

Львів – це місто Івана Франка. Тут він прожив 40 із неповних 60 років свого життя. Тут навчався в університеті, працював у бібліотеках та редакціях часописів, відпочивав у каварнях та рестораціях і навіть сидів у тюрмах. Тут він збудував родинну віллу, ростив своїх дітей і зрештою здобув вічний спочинок на Личаківському цвинтарі.

Та передусім Львів – це місто Франкової творчості, Франкової любові, Франкового серця.

ЛІПІК і ЛОВРАН – курортні міста в Хорватії (перше – в Славонії, друге – на Істрії, на узбережжі Адріатичного моря), де лікувався Франко в час важкої хвороби (ревматоїдного поліартриту, що спричинив параліч обох рук та передчасну смерть). На початку ХХ століття ці містечка були відомими лікувальними й відпочинковими центрами Австро-Угорщини, куди приїздили недужі з цілої імперії. Ліпік славився термальними та мінеральними водами, а Ловран – м’яким середземноморським кліматом та цілющим повітрям.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
МАРІЯ КУЛЬЧИЦЬКА, МУЗЕЙ, «МОЙСЕЙ», МАНДРІВКИ, МОЛОДІСТЬ
МАРІЯ КУЛЬЧИЦЬКА (1835–1872) – мати поета, яка належала до так званої «ходачкової» шляхти (тобто збіднілої, що взувалася не в чоботи, а в постоли). Свій родовід числила від Юрія Кульчицького, героя Віденської битви й засновника каварень, в яких каву споживали не в турецький спосіб – гіркою, а з додаванням вершків і цукру.

МУЗЕЙ (із давньогрецької Дім Муз) – інституція, призначена для збереження, вивчення й популяризації пам’яток природи, історії та культури, а також видатних діячів.

Музеї, що плекають пам’ять про Івана Франка, створено в рідному селі поета, Нагуєвичах, у Криворівні в Гуцульських Карпатах, де він любив відпочивати, і в столиці України – Києві. Та головним із них є Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. Він також відомий як Дім Франка, оскільки розташований у власному будинку письменника на вул. Понінського, 4 (тепер Івана Франка, 152) – по сусідству з віллою видатного українського історика та політика Михайла Грушевського, у якій також сьогодні музей.

Цікаво, що Франко та Грушевський – сусіди не тільки на мапі Львова (вони мешкали поруч і тісно співпрацювали), а й на грошах. Їхні портрети – на купюрах української національної валюти номіналом 20 і 50 гривень.

«МОЙСЕЙ» – філософська поема Івана Франка, в якій поет оригінально зобразив постать старозаповітного пророка, що за покликом Бога Єгови вивів ізраїльські племена з єгипетської неволі. Ув основу сюжету поеми автор поклав біблійну історію, проте надав їй притчевого підтексту. Поневіряння гебреїв у пошуках Землі обітованої є алегорією прагнень українців до створення власної держави. А постать пророка, якого Франко називав «найграндіознішою постаттю стародавньої історії людства», стає проекцією самого автора. Відтак після публікації твору Франка називають Українським Мойсеєм, а саму поему вважають архітвором поета-мислителя, його політичним заповітом та шедевром української літератури.

МАНДРІВКИ – улюблене заняття Івана Франка (поруч із рибальством та збиранням грибів). Найбільше мандрував пішки, записував народні пісні, казки та легенди Галичини, Бойківщини та Гуцульщини. Часто його супроводжували дружина, діти, товариші. Саме Франко зініціював та організував Українсько-руську студентську мандрівку влітку 1884 р., маршрут якої проліг від Дрогобича аж до Вижниці й до Устєрік на Гуцульщині. Для цієї подорожі поет написав пісню «В дорогу!», яка стала першим гімном українських туристів.

Невипадково Івана Франка вважають засновником організованого туризму в Східній Галичині.

Незрідка Франкові дороги пролягали і далі – до Перемишля, Кракова, Праги, Будапешта, Відня, Чернівців, Києва, Одеси… Бував він і в Сербії (у Бєлграді), і в Хорватії (в Ліпіку та Ловрані), і в Німеччині (у Нюрнберґу й Франкфурті). Незабутньою була й подорож Італією 1904 року, під час якої вони разом із Михайлом Грушевським відвідали Рим, Венецію, Флоренцію, Неаполь.

МОЛОДІСТЬ – весна людського віку, пора буяння сил і розквіту сподівань.

Франко покладав свої надії на молодь, звертаючись до неї:

«До праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими! Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статочних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею».



Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
НАГУЄВИЧІ, НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ, НАФТА
НАГУЄВИЧІ – рідне село Івана Франка неподалік від міста Дрогобич.

НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ – одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства.

Наприкінці 1915 року віденський гімназійний професор, греко-католицький священик, доктор філософії Йосиф Застирець звернувся з листом до Нобелівського комітету, у якому розповів про «найбільшого українського і одночасно слов’янського поета і вченого», «великого провідника свого народу, міжнародного ґенія» – Івана Франка. Відзначення його багатогранної діяльності Нобелівською премією, на думку професора Застирця, мало б величезне політичне значення для національних змагань українського народу за свою самостійність. На жаль, через передчасну смерть Франко залишився лише номінантом на Нобелівську премію.

«Високоповажній Королівській Академії, м. Стокгольм.

…Він є національним поетом свого народу.

Бібліографічний список його творів українською, німецькою, російською, польською, чеською та іншими мовами становить величезний том. Він є справді найвизначнішим письменником сучасної Європи.

…Це видатний поет і прозаїк, пісні якого стали національним гімном, цей великий Провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська Академія нагородила його Нобелівською премією. Я підкреслюю при цьому величезне політичне значення такої нагороди для національних змагань старовинного культурного народу, який тепер бореться за відкриття свого університету. Нагородження Івана Франка Нобелівською премією буде мати величезне значення не тільки для самої України, але також для Східної і Західної Європи.

Відень, 26 листопада 1915 року.

Професор, доктор філософії Застирець Йосип».

НАФТА – горюча корисна копалина, рідка суміш вуглеводнів, найважливіше джерело рідкого палива й мастил.

У Франкові часи галицька «Каліфорнія» пережила бум видобутку нафти й озокериту, центром якого став Борислав – невелике містечко на Львівщині, недалеко від Дрогобича.

Франко став письменником-літописцем нафтовидобувного промислу в Галичині, присвятивши йому «бориславський» цикл оповідань та повістей (зокрема «Борислав сміється» та «Boa constrictor»). Це одні з перших у світовій літературі творів індустріальної тематики, які збагатили її зразками жорсткого, зате правдивого натуралізму у стилі Еміля Золя.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ОЛІВЕЦЬ, ОЛЬГА
ОЛІВЕЦЬ – інструмент для письма, улюблене знаряддя Франка для творчої праці.

З олівцем пов’язана історія з часів Франкового навчання у початковій школі в Ясениці-Сільній, що стала основою однойменного автобіографічного оповідання – «Оловець». Однокласник поцупив у малого школяра олівчик, а незаслужено покарали за ту «крадіж» іншого хлопчика. Цей, здавалося б, дріб’язковий, проте характерний епізод засів ув емоційній пам’яті письменника – аж доти, доки він поклав його на папір. Може, олівцем…

ОЛЬГА – жіноче ім’я скандинавського походження (означає «свята»), особливо дороге і значуще для Франка.

Ольга РОШКЕВИЧ (1857–1935) – у заміжжі Озаркевич – наречена Івана Франка, донька священика з Лолина (нині село Івано-Франківської області). Ольга була добре освіченою і від природи обдарованою дівчиною, володіла французькою та німецькою мовами, які вона вивчала на приватних уроках разом зі своїми двоюрідними сестрами, багато читала, цікавилася народними обрядовими звичаями. Заручини було скасовано через раптовий арешт нареченого за звинуваченням у належності до таємної антиурядової організації.

Ольга ФРАНКО (1864–1941) з Хоружинських – дружина Івана Франка. Походила з дворян Слобідської України, отримала освіту в Харківському інституті благородних дівчат, вільно володіла іноземними мовами. Коштом її посагу вийшла збірка поезій Франка «З вершин і низин» та чотири роки виходив щоквартальний журнал «Житє і слово». Ольга Франко була авторкою статей, перекладів та фольклористичних досліджень. До самої смерті проживала у своєму будинку, навіть тоді, коли в ньому заснували літературно-меморіальний музей.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ПОСТУП, ПОЛІГЛОТ
ПОСТУП (прогрес) – основне поняття Франкового світогляду; неухильний рух уперед – сенс людської історії загалом і життя кожної особистості зокрема. Франка називають філософом поступу, оскільки він дав розгорнуте тлумачення цьому поняттю у праці «Що таке поступ?».

ПОЛІГЛОТ – людина, яка володіє багатьма мовами.

Іван Франко знав 20 мов (включно з рідною, українською):

польську;

чеську;

словацьку;

російську;

білоруську;

болгарську;

сербську;

хорватську;

старослов’янську;

литовську;

давньогрецьку;

латинську;

німецьку;

англійську;

французьку;

італійську;

іспанська;

єврейську (їдиш);

староєврейську (іврит).


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
«РІПКА» , РЕВОЛЮЦІЯ, РІЗДВО, РИБАЛЬСТВО
«РІПКА» – українська народна казка, яку по-новому розповів Іван Франко у формі ритмізованої прози.

Весела казка про те, як дід, баба, їхні родичі й тваринки-помічники спільними силами витягнули з землі гігантську ріпку, у Франковій обробці стала одним із найпопулярніших творів української літератури для дітей.

Це казка про силу родини і про те, що, коли «разом нас багато, – нас не подолати!»

РЕВОЛЮЦІЯ (з латинського переворот, кардинальна зміна) – швидка радикальна зміна суспільного устрою чи будь-якої системи.

Франко як поет оспівував силу і велич «вічного революціонера – духу, що тіло рве до бою».

Проте як соціальний мислитель він застерігав від примітивного розуміння революції як кривавої «всесвітньої різанини» та «всесвітнього бунту багатих проти бідних».

РІЗДВО – одне з найвеличніших християнських свят, сутність якого – диво Божого народження.

Різдвяні свята мали назвичайно важливе значення в житті і творчості Франка. Серед найперших його творів – «Опись Святого вечора» та «Коляда (Руським господарям)», а серед останніх – «Пісна вечеря». На жаль, останнє своє Різдво письменник зустрів поза теплим родинним колом, у військовому шпиталі для Українських Січових Стрільців, у розпалі Першої світової війни.

РИБАЛЬСТВО – улюблене заняття Івана Франка на дозвіллі. «Ловля риб – це моя пристрасть», – твердив він.

Рибалити ходив із друзями, знайомими, колегами, місцевими селянами, а також зі своєю сім’єю. Найбільше Іван Франко любив ловити рибу сітями і саком – не на вудку , часто хапав її просто руками. Рибальський кошик Франка був багатий і різноманітний. Зображення риб прикрашали стіни кімнат у його віллі : їх він отримав у подарунок на Краєвій виставці у Львові, яка відбувалася у Стрийському парку 1894 р., оскільки назвав латиною усі види риб.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
СПОРТ, СОФІЇВКА, САД
СПОРТ (з давньофранцузької – дозвілля, розвага) – гра, змагання за певними правилами.

У Франковій родині культивувалося гасло «В здоровому тілі – здоровий дух», і прикладом для дітей був батьком, який, окрім ранкових водних процедур, до старості вправлявся гантелями та любив довгі піші походи. Взимку подвір’я садиби заливали водою – і діти мали ковзанку; на лижах і санчатах з’їжджали згори вулицею; навесні влаштовували перегони, ігри та забави.

Заохочення до таких розваг переросло у системне заняття спортом. Франкові діти відвідували заняття із фізкультури (руханки) у спортивному товаристві «Сокола-Батька, займалися гімнастикою, фехтуванням, лижв’ярством, професійно грали у футбол і теніс. Тарас і Петро Франки викладали фізкультуру у гімназіях, написали низку праць із тіловиховання і спорту.

СОФІЇВКА – мальовнича околиця Львова, прилегла до Стрийського парку, де з давніх часів стояв костел Святої Софії. Тут постав родинний дім Франків – нині Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка.

САД – місце для прогулянок, відпочинку і творчості; земний образ Раю.

Франко любив прогулюватися садами і парками Львова, шукаючи натхнення.

Найдавніший міський парк Львова і України – Єзуїтський сад – сьогодні має назву «Парк імені Івана Франка». Молодий Франко мешкав поруч із цим парком, а на горішній його стежині прощався зі своїм першим коханням – Ольгою Рошкевич…

А пізніше письменник збудував власну віллу поруч зі Стрийським парком та насадив біля неї сад із фруктових дерев.



Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
УНІВЕРСИТЕТ, УКРАЇНА
УНІВЕРСИТЕТ (з латинського сукупність, спільнота) – самоврядний вищий навчальний заклад, сформований у середньовічній Європі як осередок вільнодумства, науки і культури.

Франко навчався в трьох університетах: Львівському, Чернівецькому й Віденському, де й захистив докторську дисертацію. І хоч доктор Франко не був прийнятий на викладацьку посаду до Львівського університету, нині він носить ім’я письменника.

УКРАЇНА – держава у Центрально-Східній Європі, найбільша за площею серед країн, повністю розташованих на європейському континенті.

Хоча в часи Франка України не було на мапі світу, а її територія була поділена між Австро-Угорщиною та Російською імперією, гаслом його життя було: «Нам пора для України жить». Своєю творчістю та громадсько-політичною діяльністю письменник доводив можливість, доцільність і необхідність утворення єдиної, вільної, соборної й самостійної національної держави українського народу.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ХХХL
ХХХL

Обсяг творчої спадщини Франка величезний: його оцінюють приблизно в 100 томів! Без сумніву, Іван Франко – один із найпродуктивніших письменників в історії української та світової літератури.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЦІСАР
ЦІСАР (з латинського caesar) – найвищий титул Австро-Угорської монархії. У Франкові часи цей титул належав імператору Франца-Йосифа І (1830–1916) з династії Габсбурґів, який перебував на престолі 68 років (!).



Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
Черемош
ЧЕРЕМОШ – гірська річка в Українських Карпатах, на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей, права притока Пруту, утворена злиттям двох річок – Чорного й Білого Черемоша. Черемош називають «священною рікою гуцулів».



Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ТАРАС ШЕВЧЕНКО, Вільям ШЕКСПІР, Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ
ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814–1861) – поет і художник, український геній і пророк.

Франко став фундатором шевченкознавства, присвятивши авторові «Кобзаря» понад 50 окремих студій та упорядкувавши двотомне видання його поетичної спадщини. Перекладав твори Шевченка польською та німецькою.

Вільям ШЕКСПІР (1564–1616) – британський драматург, класик світового театрального мистецтва.

Завдяки Франкові як видавцеві та редакторові вийшли в світ десять Шекспірових драм в перекладі українською Пантелеймона Куліша. Сам Франко переклав трагікомедію “Венецький купець”, фрагменти з драм “Король Лір” і “Буря”, а також 12 Шекспірових сонетів. Українське шекспірознавство почалося від Франкових розвідок, передмов до перекладів та статті “Shakespeare bei den Ruthenen” (“Шекспір в українців”).

Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ (1865–1944) – єпископ Української греко-католицької церкви.

Франко і митрополит Андрей зналися особисто, дискутували з нагальних питань, обмінювалися символічними подарунками (книгами). Ці взаємини – приклад порозуміння світської та церковної еліт.


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
«ЩО ТАКЕ ПОСТУП?»
«ЩО ТАКЕ ПОСТУП?» – історіософський трактат Франка, написаний просто й доступно, у жваво й цікаво, як науково-популярна розвідка (non-fiction). Це авторська візія шляхів історичного розвитку людства від найдавніших часів до початку ХХ століття. «Найтяжчою раною нашого теперішнього порядку» автор вважає нерівність між людьми, а за рушії поступу – «голод і любов», тобто матеріальні і духовні потреби людини.




Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
Ювілей
ЮВІЛЕЙ (з латинського радісні вигуки, привітання) – річниця народження людини чи «кругла» дата її діяльності.

Громадськість Галичини двічі святкувала ювілеї творчої діяльності Івана Франка – 25-літній (1898) та 40-літній (1913). Точкою відліку слугував сонет молодого поета «Народнії пісні», написаний 1873 р. й за рік опублікований в журналі «Друг».

Франко скептично ставився цих почестей: «Якби в мене було що-небудь з натури когута, то мені повинен би по сьогоднішнім вечорі вирости отакий високий гребінь».

У час одного ювілейного свята Франкові подарували лаврового вінка – на знак визнання його хисту й заслуг. Той вінок довгенько-таки висів у нього вдома, аж доки дружина не знайшла йому практичного застосування: почала додавати лаврові листки …до звичайного українського борщу!


Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
ЯКІВ (ЯЦЬ) ФРАНКО
ЯКІВ (ЯЦЬ) ФРАНКО (1802–1863) – батько Івана Франка, коваль з села Нагуєвич; добра й побожна людина: він подарував сільській церкві в рідному селі Євангеліє в срібній оправі, а на честь скасування панщини (кріпацтва) в Галичині викував пам’ятного залізного хреста. Покладав великі сподівання на освіту свого первістка: поет згадував, як батько, запрошений на іспит, на якому нагороджували найуспішніших учнів, заплакав, почувши першим ім’я свого сина.

«З людьми і для людей», – таке кредо сповідував Яків Франко.



Автор: Тихолоз Богдан, Тихолоз Наталя
Ілюстрації: Романишин Романа і Лесів Андрій
Будь ласка,
скористайтеся
десктоп-версією сайта