Додаткова інформація
Дата першодруку: 01.01.1895
Історія тексту: Поезія входить до збірки "Мій Ізмарагд", "Давнє й нове", циклу "Паренетікон", розділ 4.
Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895 р., кн. 3, с. 322, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 21 – 22), значно відмінний від основного тексту:
Як у хвилі сумніву і муки
Не найдеться мудрий научитель,
То приймай потіху і пораду
Хоч би з простих і невчених уст.
Як на город військо йде вороже
І побачать прості люди в полі
І до міста стануть бігти з криком:
«Ворог! Ворог! Утікай, хто може!» –
Чи ж тоді всі мудрі, всі багаті
Не послухають тих простаків?
Чи на крик їх не почнуть тікати
І ховатись за міцнії мури?
А якби найшовся хто і мовив:
«Що там знають простаки ті глупі?
Відки мають право се кричати?
Князь на се їх не послав у поле».
І гордуючи отим простацтвом,
Він лишився б сам без остороги
І попався б ворогам у руки,–
Чи не слід його дурним назвати?
Книга, з якої текст взято: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 190 - 191.
