Учена, франкознавець, громадська діячка, одна з чільних представників руху шестидесятників.
Зиновія-Ростислава Тарасівна Франко народилась у Львові 31 жовтня 1925 р. У Ряшеві починається її початкова освіта – два перші класи польської початкової школи. Потім навчання продовжилось у львівській українській школі ім. Шашкевича (1934 – 1938), де їй прищепили любов до мови і літератури. А потім станиславівська середня школа і гімназія (1944). Далі вчиться на філологічному факультеті Львівського університету (1944 – 1949) і поступає в аспірантуру. Починає у Львівському університеті а закінчує у Київському (1949 – 1953). З жовтня 1948 по червень 1950 працює у Львівському музеї І. Франка науковим співробітником. У Києві на роботу влаштовується в Інститут мовознавства ім. О. Потебні. Відстоювала право на життя української мови в Україні, була проти злиття мов (української з російською). У травні 1969 році була звільнена з роботи за «прояви українського буржуазного націоналізму». Три з половиною роки була безробітною, а протягом десяти років мала заборону друкуватись (негласна). Після «каяття» Зиновію Франко поновили на роботі в Інституті мовознавства. Свій внесок у франкознавство зробила і Зиновія Франко – понад 60 франкознавчих статтей. Добре знала і вивчала спадщину Івана Франка і невипадково, що стала одним із упорядників першого тому книжки "Франко І.Я. Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. У 50 т." Була людиною добродушною, довірливою, щирою, діяльною і мала здатність працювати у найнесприятливіших умовах, та найбільш за все у світі любила Україну. Померла 17 листопада 1991 році у Києві. Похована у Києві на Байковому кладовищі.